П'ятничний ліфт

"Ліфт - не телевізор: якщо по ньому стукати, він псується".
Якщо не стукати - також, буває.

Власне, сабж, старезний, немов лайно плезіозавра (чи там рамфоринха мічурінського - чиїй душі яке миліше), вирішив, що далі не поїде. І не вмовляйте. І пофіг, що ваш покірний є у нього всередині. Це рішення супроводжувалося гуркотом і вібрацією, достатніми для виділення певної кількості адреналіну (ні, не того, що жовтий на підлогу тече, а того, що на α- та β-адренорецептори діє) і певної ж кількості різноманітних слів, які я тут не повторюватиму. Ноги автоматично прийняли напівзігнутий стан (не від страху, а від лютої ненависті через те, що так збільшуються шанси не забити ноги у плечі, летячи з четвертого поверху), а руки навпомацки (бо лампочка там перманентно відсутня разом із патроном) знайшли кнопку "стоп", якою негайно і скористалися. Гуркіт припинився.

( Маємо диспозицію: ... )